Всеукраїнський конкурс "Учитель року - 2020"
Як НЕ ТРЕБА проводити відкриті уроки
Дуже цікава стаття була опублікована в журналі "Завуч". Пише вчителька...
Читають теж учителі...
Висновки кожен робить самостійно...
Колеги, я пропоную вам прочитати цей матеріал, а потім обговорити його на методичній нараді, наводячи конкретні приклади з нашої діяльності.
У прагненні успіху немає меж і кордонів, є нові висоти. Останнім часом я вже не можу дивитися відкриті уроки насамперед з однієї причини: суперечність між гуманістичною риторикою про суб’єкт - суб’єктні стосунки, особистісно зорієнтований підхід та інші атрибути педагогічного гуманізму, з одного боку, і тими маніпуляціями та фокусами, до яких вдається вчитель у роботі з учнями, які ледь встигають реагувати на Його на команди.
Суб'єкт — це той, хто діє сам, бо йому так потрібно, і він знає, навіщо, і розуміє, чому саме так. А учень на такому уроці — як пацієнт у хірурга: наркоз ввели і щось із ним роблять. Зрозуміло, що для користі, але що і як — незрозуміло. Та й розуміти не хочеться, прокинусь — побачу, що відрізали. Тобто щохвилини на уроці учень і не здогадується, що з ним буде далі. З такого погляду відкритий урок іще гірший від традиційного (коли можна передбачити, що з тобою буде далі: після опитування — пояснення, можна буде розслабитися).
Отже, маємо перше «не треба». Не треба перетворювати учня на пацієнта.
Парадоксально, але факт: часто саме намагання врахувати всі вимоги до «демократичного й гуманістичного» уроку призводить до ще більшої дезорієнтації дитини в просторі уроку.
Наприклад, вибір теми відкритого уроку.Часто за таку тему обирають помітний афоризм, парадокс, проблемне питання тощо. З погляду активізації пізнавального інтересу такий прийом виправданий, але тема уроку й головне питання — це методологічно різні частини уроку. А методисти зазвичай ще й вказують на необхідність дотримуватися формулювань тем, визначених програмою на основі державного освітнього стандарту й закріплених у календарно-тематичному плані. Проблема в тому, що якщо на дошці одразу написано тему, то вона часто містить підказку або відповідь на запитання-каталізатор пізнавальної діяльності учнів, тому інтриги немає.
Варіанти оголошення теми:
· тему виводять самі учні в процесі розв'язання титульної проблеми, при цьому спільне формулювання теми може стати способом організації рефлексії та підбиття підсумків уроку;
· формулювання теми не мас містити відповіді на запитання, а тільки встановлювати межі пошукової діяльності;
· визначити тему уроку за допомогою проблемного запитання: «Яку тему нам необхідно вивчати сьогодні, щоб наше знання про... стало вичерпним?» або «Як ви вважаєте, чому ми відійшли від логіки підручника й почали вивчати саме цю тему?»;
· якщо на минулому уроці вивчали «А», то абсолютно логічно, що справжній урок присвячений «Б», й очевидно, що наступний урок буде про «В» (головне, щоб цієї логіки дотримувався вчитель, особливо на перших уроках навчального року, які відкривають новий розділ або велику тему).
Наступний момент — постановка мети й завдань на уроці. Сьогодні всі вже знають, що учні мають знати принаймні мету уроку.
Типові помилки:
1. Учнів часто мучать запитанням: «Якої мети ми сьогодні маємо досягти?»
2. Упродовж першої половини уроку учнів нудно водять манівцями до формулювання мети уроку. А оскільки діти не розуміють усі ці маневри, вони ніяк не можуть здогадатися, чого від них хочуть.
3. Учнів намагаються спонукати до формулювання дидактичної, а не пізнавальної мети уроку, розкриваючи перед ними всю педагогічну «кухню». Але не варто надто багато часу витрачати на формулювання мети, оскільки пізнавальна мета для дитини стає очевидною, коли визначають тему, і потребує тільки уточнення й вербалізації.
Тобто, не треба витрачати час на виведення теми та мети уроку тільки заради формулювання теми та мети. Усе це мас сприяти тому, щоб дитина одразу долучилася до значущої, зрозумілої, доступної для огляду діяльності. Саме це й називається актуалізацією на уроці.
Наступне «не треба»: не треба починати урок з вислову: «Сьогодні ми проведемо урок у незвичній формі!» Як правило, цю фразу вимовляють з інтригою в голосі. Але навіщо? Якщо вчитель дає урок у своєму класі, цим він викриває себе і перед глядачами («Отже, він так узагалі не працює, але перед нами вирішив виявити оригінальність!»), і перед дітьми («Он як перед комісією виступає, а зазвичай він, виявляється, халтурить!»). Якщо ж учитель дає відкритий урок у новому для себе класі, він принижує цією фразою діяльність «рідного» для класу вчителя (підтекст — «А ось до мене так з вами не працювали!»).
Але найчастіше вчитель має рацію в одному: ця форма для нього і класу незвична. До чого це призводить на відкритому уроці? Учитель не може впоратися з новою для нього формою, урок «розповзається», втрачаючи цю незвичну форму, діти в ній не вміють діяти, тому багато часу витрачають на опанування атрибутів нової форми.
Що ж робити - не брати оригінальні форми? Звісно, ні. Але важливо пам'ятати, що використання будь-якої нової форми передбачає певні правила педагогічної «техніки безпеки»:
1. Жодних нових форм на уроці - усе слід апробувати хоча б кілька разів до відкритого уроку. Ви масте знати, які процедури дітям складно виконувати, як це подолати, як чіткіше давати інструктаж тощо. Це приходить тільки з досвідом.
2. Будь-яка з цих «нових» форм не просто дидактична, вона універсальна для організації і навчальної, і позаурочної діяльності Відпрацьовуйте їх у всіх точках освітнього простору, тоді вони будуть для вас органічними, ваша поведінка природною, і жодні модифікації цієї форми в екстремальних умовах відкритого уроку не стануть для вас несподіванкою.
3. Пам’ятайте, що кожна форма має свої атрибути, ознаки. Гра, діалог, групова робота, дослідження, подорож, проект тощо — часто на відкритих уроках форма не відповідає змісту - тому що відбувається на уроці.
Наприклад, учитель каже: «А зараз ми і нами проведемо дослідження. У вас на столах мікроскопи, мікропрепарати й інструкція до виконання дослідження. Розпочинайте». Ми попросили в дітей цю інструкцію. Виявляється, за нею вони мали виконати таку послідовність дій: налаштувати мікроскоп, покласти на предметний столик мікропрепарат, розглянути його, виявивши різні стадії дроблення заплідненої яйцеклітини, і замалювати побачене.
Отже, вчитель зовсім не розуміє, що таке дослідження. Або вчитель заявляє: «Виробництво чавуну ми будемо вивчати у формі гри. Гра називається "Виробнича нарада". На порядку денному — доповідь головного інженера про виробництво чавуну. Головним інженером буду я". Зрозуміло, що гра на цьому уроці звершилася, не розпочавшись. Тому, використовуючи певну форму (метод, прийом, технологію), слід уважно вивчити її атрибути, зрозуміти її відмінність від інших педагогічних засобів і уважно вивчити методику її організації.
Які мої рекомендації щодо відкритого уроку? Стартувати необхідно від стандарту — обов'язкового мінімуму змісту освітніх програм. Оскільки сьогодні ситуація зі стандартами доволі зрозуміла, необхідно знати такий документ, який називається кодифікатор, — саме він визначає основні одиниці змісту освіти в конкретній освітній галузі. На його основі розробляють контрольно-вимірювальні матеріали для ДПА. Але — це для високої точності. Більшість педагогів, відповідаючи у відповідь на запитання: «На що ви орієнтуєтеся, визначаючи зміст уроку?» — називають у дев'яноста випадках зі ста підручники і програми. Вони вважають, що до них автори програм і підручників уже співвіднесли пропонований до вивчення матеріал зі стандартами.
4. Пам’ятайте, що форма і зміст взаємопов’язані. З одного боку, форма визначає зміст — тобто обрана форма потребує своєрідної переробки навчального матеріалу. Наприклад, зміст уроку на тему «Виробництво чавуну» у формі гри, діалогу, проекту й дослідження буде різним, тобто вчитель по-різному переробить матеріал і учні по-різному його інтерпретують. З іншого боку, зміст визначає форму — тобто не кожен зміст може набути форми. Складно організувати, наприклад, гру на тему «Енергетичний обмін» або дослідження на тему «Основні поняття генетики».
Наступна група «не треба» пов'язана ті змістом навчального матеріалу.
Типові помилки:
1. Прагнення підвищити рівень складності матеріалу майже до рівня вишу, демонструючи цим високий рівень роботи з учнями. Стандарти придумали і для того, щоб захистити дітей від сваволі вчителя. А принцип науковості в дидактиці розглядають у парі з принципом доступності. Тому дотримуйтеся міри
2. Прагнення зробити матеріал доступним для дітей призводить до його зайвої примітивізації, навіть вульгаризації. Але ж принцип доступності в дидактиці доповнюється принципом науковості!
3. 3 цієї причини вчителі часто прагнуть використати цікавий додатковий матеріал. Небезпека полягає в тому, що чим цікавіший цей додатковий матеріал, то більша ймовірність, що запам’ятається саме він, а не основний зміст уроку.
4. Учителі найчастіше пам’ятають лише один компонент змісту — предметний. Зрозуміло, що це найбільш очевидний компонент, зазначений у стандартах, програмах, підручниках. Але це тільки «знання про світ» (за термінологією В. Розанова), а без доповнення його «знанням про пізнання» і «знанням про того, хто пізнає» зміст освіти не може бути повним.
Наступне «не треба» пов'язане з вибором засобів.
По-перше, на відкритому уроці не треба зловживати пояснювально-ілюстративним методом. Зрозуміло, що зовсім без нього не обійтися — це головний спосіб передавання інформації. Але невипадково цей метод іноді називають «каналізаційним» — інформація передається в одному напрямку, через що цей метод є малоефективним. Щоб під час лекції учень мав змогу залишатися суб’єктом пізнання, недостатньо тільки додавати «елементи бесіди». Тут або треба бути оратором, оповідачем найвищого класу, який талановито, парадоксально, яскраво подає (а не викладає!) матеріал.
Ну, і простіший варіант — завдання на слухання. Ідеальне поєднання — захопливе натхненне викладання з неординарними завданнями на слуханні: знайдіть суперечність у моїй розповіді; відновіть послідовність подій; складіть запитання до моєї розповіді так, щоб, відповідаючи на них, можна було відновити розповідь; відповідайте після моєї розповіді на запитання, до того ж, безпосередньої відповіді в оповіданні не буде, але буде ідея, яка вам вкаже шлях.
Слухання — лише один вид діяльності. Оптимально за урок дитина мас змінити 4 - 7 видів діяльності. Не треба гнатися за кількістю різновидів діяльності. Доволі невмотивовано часто виглядають команди вчителя: «А тепер пограймо». «А зараз ми з вами зробимо проект», «А тепер об'єднайтеся в групи, у нас буде групова робота».
Визначимося, на що ми опиратимемося, обираючи ці види діяльності. Перше — вік, друге — рівень володіння ними видами діяльності, третє — специфіка навчального матеріалу. Обсяг і завдання статті не дають змоги розвивати кожну з цих позицій. Дозволю собі лише коментарі до деяких видів діяльності та форм роботи.
Не треба грати, якщо сам не вмієш грати. Більшість так званих дидактичних ігор — позолочена обгортка для гіркої пігулки опитування. Вони виконують роль місцевого знеболювального під час контролю знань. Це само собою вже добре в стресовій ситуації відкритого уроку, але з погляду виховних, розливальних, освітніх завдань потенціал таких ігор невеликий. Більш ефективні, але затратні за часом рольові, дійові, імітаційні, організаційно-дійові ігри.
Не треба використовувати на відкритому уроці групову форму роботи. Загалом, ця форма мас величезний розливальний, виховний та освітній потенціал. Але на відкритому уроці групова робота «вимикає» глядачів — присутні на уроці педагоги під час внутрішньої роботи груп, коли їм нічого дивитися, починають відволікатися, спілкуватися, заглядати в зошити до учнів, тобто порушується сприйняття уроку як цілісної події освітнього процесу. Привернути увагу дітей після групової роботи складно, але можна, а от привернути увагу гостей буває складніше.
Поради тим, хто на цьому уроці хоче використати групову роботу:
1. Добре опануйте технологію організації групової роботи. Доволі часто замість групової роботи на уроках використовують індивідуальну в складі груп.
2. На момент внутрішньої роботи груп сплануйте ще один очевидний шар роботи. Це може бути робота з окремим учнем біля дошки; інструктаж групи, у якої буде технічне або організаційне завдання (наприклад, обговорення правил оцінювання результатів роботи інших груп або правила дії опонентів тощо). Це також може бути діяльність гостей (наприклад, завданням однієї з груп буде вивчення громадської думки з проблеми, для чого вони зможуть звернутися й до гостей уроку).
Не варто плутати форми роботи й види діяльності. Хоча на уроці їх треба чергувати. Дослідження, проектування, прогнозування, інсценізації, моделювання, конструювання — це діяльність. Робота з книгою, робота в парах, робота в групах, фронтальна робота — форми. Часто форми змінюються, а діяльність залишається тією самою — репродукція.
Використання технічних засобів на уроці
Ось ці мої «не треба» стрімко застарівають, оскільки інформаційно-комунікаційні технології так само стрімко входять у практику школи. Мені доводилося досить часто бачити на відкритих уроках використання техніки заради «галочки» — мовляв, ІКТ були. Так, на всеросійському конкурсі один учитель весь урок про сімейство складноцвітих демонстрував за допомогою мультимедійного проектора картинку з айстрами, інший —таблицю Менделєєва, третій — карту Росії. Це один із наслідків моди на ІКТ — всі інші засоби навчання відійшли на другий план. Але ж динамічний посібник чи модель, реальний об’єкт або добре виконана таблиця набагато ефективніші за цифрові ресурси.
Я бачила, як учитель вивчав із дітьми пристрій світлового мікроскопа, спроектувавши його зображення на екран через мультимедійний проектор. Реальний мікроскоп при цьому стояв перед ним на столі. Правий був Е. Ільєнков, коли дорікав школі, що в ній вивчають не предмет, а знання про предмет! Це він ще не застав ІКТ!
Підбиття підсумків уроку — не менш небезпечний момент. Найчастіше вчителі наприкінці уроку ставлять два запитання:
- Чи сподобайся вам урок, діти?
- Отже, що ви сьогодні дізналися на уроці?
На перше запитання наші чудові діти хором відповідають: «Так!» Невже вони підведуть учителя, який складає іспит перед суворою комісією? А відповідаючи на друге запитання, вони старанно називають усе, що робили на уроці. Навіщо?
І той, і інший варіант завершення уроку завжди в мене спричиняють роздратування своєю прямолінійністю. Краще вже простенький фінал із виставленням оцінок і роздачею слонів — це хоча б логічно і для дітей, і для глядачів. А можливі й витончені варіанти з рефлексією у вигляді нагород за номінаціями «Найкращий аналітик», «Найкращий опонент», несподіваний фінал — закінчи речення: «Сьогодні мені не вдалося...», «Я й не підозрював...» Якщо на початку уроку призначити секундоміра, буркуна й оптиміста, то наприкінці по одній хвилині на їхню самореалізацію достатньо, щоб підбити організаційні підсумки уроку. Важливо, щоб ці прийоми не були несподіванкою для дітей і хоча б зрідка їх використовували й на робочих уроках.
Отже, відкритий урок — це лінза, яка фокусує основні ідеї індивідуальної педагогічної технології. Тому необхідно ще раз подивитися на конкретне завдання конкретної теми та провести ревізію своїх уявлень про особисту місію, персональний сенс своєї діяльності, а потім не забувати утримувати їх у свідомості як критерій правильності своїх дій.
Це стаття Алли Кузнєцової, учительки біології , опублікована в журналі "Завуч" №1 (499) січень 20013 року
Майстер-клас
Методичний веб-квест "Використання інтернет-ресурсів для впровадження інноваційних освітніх технологій у початковій школі"
Творча лабораторія
вчителів у Бобрицькому НВО
Сучасний світ з інтенсивним розвитком
технологій – це виклик для вчителя. Щодня з’являються методичні новинки,
розширюється поле для впровадження інформаційних технологій у процес навчання,
зарубіжні освітні тенденції приживаються у нас й активно впроваджуються
вітчизняними вчителями. І все це, на жаль, на фоні недостатнього
матеріально-технічного забезпечення, особливо у селі.
Проте той, хто хоче працювати, знаходить
можливості. Саме за таким принципом працюють учителі початкових класів у
Бобрицькому НВО. Ми вважаємо, що
запорукою професійного успіху педагога сьогодні є активний розвиток і робота над
собою відповідно до вимог часу. Тому стараємося постійно вчитися, відвідуємо
фахові майстер-класи, курси, вебінари, беремо участь у конкурсах, слідкуємо за
новітніми освітніми трендами.
Однією з можливостей переконатися, що
рухаємося у правильному напрямку, є обмін досвідом з колегами. Так народилася
ідея проведення семінару для вчителів початкових класів Великодимерського ОТГ,
який і відбувся 14 грудня на базі Бобрицького НВО.
Зустріч проходила у форматі творчої
лабораторії і дійсно відповідала цій назві. Вчителі ОТГ відвідали кейс-урок «Чарівний день святого Миколая» у 3
класі. Технологія Case-study
нова, і впровадження таких уроків – це експеримент, протягом
якого навчаються і вчитель, і учні. На
уроці діти, працюючи в групах, слухали
звернення святого Миколая, досліджували історію та дізнавалися про його добрі
справи, писали листи й, навчившись підписувати конверти, відправили їх на
адресу резиденції святого Миколая, вчили
пісню «Доброта Миколая», подарували гостям вітальні листівки, створені
самостійно у графічному редакторі «Paint» на уроках
інформатики, вчилися робити гірлянду за медіаінструкцією . Насамкінець отримали
завдання пройти водоспадом доброти й поділитися враженнями про власні добрі
справи.
Гості відвідали невелику екскурсію-огляд
експозиції «Творчий злет», де презентувалася технологія Lapbook, майстерні роботи учнів, а також педагогічний доробок
учителів.
Разом з учителем та учнями 1 класу гості
взяли участь у ранковому колі нової української школи, повчилися виконувати
вправи на увагу, спостережливість, реакцію за допомогою цеглинок Lego.
Завершив творчу лабораторію Web-quest
для вчителів, де вони дізналися про
сутність цієї технології та обмінялися досвідом використання інтернет-ресурсів,
які допомагають освітянам спілкуватися з колегами, досліджувати доробок колег,
розробляти власні інтерактивні вправи, залучати учнів до онлайн-навчання та
навчатися у такому форматі самим. Протягом веб-квесту учителі узагальнили
роботу творчої лабораторії, ознайомилися з різноманіттям інноваційних технологій
за допомогою інтелект-карти. Цікавим моментом був підсумок веб-квесту: вчителі
створили методичний лепбук, у якому узагальнили всі інновації, які
апробовувалися у творчій лабораторії, а також обмінялися з учителями Бобрика
побажаннями і навіть отримали сертифікат про участь у майстер-класі.
Відтак модуль заходу «Компенсація» пройшов
насичено, колеги активно взяли участь в обговоренні роботи творчої лабораторії,
підбили підсумки та роз’їхалися ділитися враженнями з колегами.
Залишається лише сказати, що ми завжди раді
приймати гостей та ділитися своїми творчими знахідками.
Автор блогу
14.12.2018
Розмова з психологом про емоційне виснаження вчителя та способи його подолання.
Психологічне виснаження є супутником учительської праці, адже щоденно доводиться переживати психоемоційні потрясіння. Уміння вчасно зупинитися та відновитися – запорука здоров'я, успішної реалізації в професії та щастя.
Наприкінці навчального року чи семестру питання вигорання постає надто гостро, щоб його ігнорувати. Ми поговорили зі шкільним психологом, вчителем Анастасією Богуславською, яка поділилась своїм баченням проблеми та способами уникнути емоційного виснаження.
Чи є універсальні ознаки емоційного виснаження вчителя. Коли варто бити тривогу?
Основна ознака емоційного виснаження, вигорання і вчителя, і мами, і будь-кого, хто працює з дітьми – це роздратування на школярів. А похідними є втома, небажання йти на роботу, відчуття безглуздості самого процесу вчителювання, механічність викладання.
Дехто з учителів в такому випадку починає нервувати, кричати на учнів, зриватися. Діти відчувають за цим приховану слабкість і… ні, не жаліють вчителя. Швидше навпаки – демонструють свою вищість тим, що можуть керувати. Ось учень просто питає: «А що, точно треба переписувати домашку з дошки?», і вчитель, який знаходиться в стані емоційного вигорання, у відповідь починає кричати:
Ти що, дебіл? Не розумієш, коли тобі сто разів повторюють? Не мий вуха компотом!
Інша реакція «вигорілого» вчителя – це наплювательське ставлення до предмету. Ось він стоїть біля дошки, десять хвилин неголосно розповідає щось за темою, дав завдання та з нетерпінням чекає завершення цього нудного і виснажливого уроку. Діти теж борються з нудьгою, хто як може: у класі шум, хтось перекидається записками, хтось грається на телефоні, проситься вийти. Потім учні мстяться вчителю за вкрадений у них час тим, що не вчать його предмет, а вчитель тим, що ставить їм низькі оцінки.
Коли бити тривогу? Чим раніше, тим краще. Як тільки ви помітили, що спілкування з дітьми викликає бажання сперечатися з ними, варто зупинитися, усвідомити свої реакції та дати собі можливість відпочити. А якщо такої можливості немає, варто поговорити зі шкільним психологом.
Чи часто вчителі звертаються по допомогу?
Вчителі звертаються до шкільного психолога ледь не в останню чергу. Тобто дуже рідко. Якщо заходять до психолога, то виключно обговорити проблем дітей, які поводяться неналежним чином.
У мене проблеми, я хочу повбивати цих дітей, хоча ще півроку тому любила їх.
Мені здається, що визнати: «У мене є проблеми, я хочу повбивати цих дітей, хоча ще півроку тому любила їх», – це те ж саме, що визнати свою некомпетентність, більше того, свою профнепридатність. Саме тому вчитель буде, стиснувши зуби, виконувати свій обов’язок, не дасть попуску ні собі, ані дітям, зіпсує своє здоров’я, але примусить учнів пройти курс до кінця.
А на канікулах приходитиме до школи писати звіти, заповнювати різні папери та відчуватиме, що діти, адміністрація, держава винні, винні по гроб життя. І ніщо йому не компенсує втраченого. Хіба повага («вчителька моя, зоре світова»), а у наш час знищених авторитетів та постмодерної варіативності – це рідкісна чеснота.
Виснаження є, що робити? Конкретні вправи, аутотренінги?
Перша ознака виснаження – це втрата творчого потенціалу та банальна втома. Тут варто добре виспатися, подивитися хороший фільм, погуляти на самоті на природі, випити келишок вина, зустрітися з друзями і посміятися у своє задоволення, потанцювати, почитати книжку, провести романтичний вечір з коханою людиною – одним словом, відчувати себе.
Напишіть список з 25 справ, які ви любите робити чи колись робили і були задоволені від процесу. Потім час від часу переглядайте цей список та домовтесь із собою, що раз на тиждень ви робите одну-дві справи зі списку.
Дуже допомагає справитися з виснаженням, поганим настроєм арт-терапія. Це спосіб, який не має протипоказань та підходить кожному.
- Малюйте (наприклад, свій страх, а потім переробити його у щось веселе і добре; або карикатури на шкільні ситуації чи просто щось красиве – квіти, натюрморт, пейзаж з картинки чи з натури).
- Співайте, танцюйте або пишіть щоденник чи оповідання.
- Займайтесь спортом (відповідно до принципу «бийся або біжи»). З ним можна нейтралізувати адреналін, покращити фізичний стан та у результаті психічний хоча б завдяки відчуттю переможця.
Звісно, і сім’я – це потужний чинник. Добре, коли вчителя підтримують його рідні та близькі. Чудово, коли чоловік каже, що ти найкраща у світі, коли дома вчитель може розслабитися і побути маленькою дівчинкою, коли діти самостійні та можуть підмінити у домашніх клопотах.
Але коли вчитель відчуває, що просто силує себе ходити на роботу, краще звернутися до психолога. Усвідомлення, що від вчителя не вимагається бути надлюдиною, що він має право бути незадоволеним, ображеним і прямо сказати про це дітям, теж дає полегшення.
Від вчителя не вимагається бути надлюдиною, що він має право бути незадоволеним, ображеним і прямо сказати про це дітям.
Чи сприяє адміністрація школи підтримці психологічного здоров'я вчителя?
Якщо говорити про роль шкільної адміністрації, то вона могла би бути конструктивною, а не руйнівною для психіки вчителя, як це, на жаль, найчастіше буває в наших школах. Успішні компанії проводять мотиваційні тренінги, а шкільні планірки схожі найчастіше на вичитування недбалих учителів.
Ми рідко звертаємо увагу на добре зроблені справи, дякуємо, хвалимо, ставимо у приклад. Хіба для того, щоб тикнути когось носом: ось Машенька може, а ти, Вовочко, ні до чого не придатний, старайся, а то соромно за тебе. Такий пострадянський спосіб пришпорювання напівдохлого коня.
Розбудова команди (team building), яку часто проводять успішні команди – це спільне проведення часу поза роботою, оплачене керівництвом. Це може бути спільний похід у театр, на пейнтбол, пікнік на природі тощо). Таке приємне спільне проведення часу допомагає зблизити колектив, а у дружному колективі всі підтримують одне одного, мають відчуття однієї команди, там приємна атмосфера, чітко поставлені задачі, підтримка новаторства. У наших школах цього дуже не вистачає.
А що треба робити, аби запобігти стану виснаження наприкінці семестру (року)?
Для того, щоб запобігти стану виснаження, а потім і вигорання, треба слухати себе. Берегти себе. Дозволити собі взяти лікарняний, а не ходити тиждень з температурою 37,2, завалитися дома спати, а не мити посуд і готувати вечерю. Дозволити собі вільно проявляти свої почуття хоча б дома («я втомлена», «засмучена», «відчуваю себе ні на що не здатною, обійми мене», «я сердита, не чіпай мене зараз»), не забувати поїсти, берегти здоров’я.
Чи стикалися Ви особисто з такою проблемою?
Звісно, періодично я ловлю себе на думці, що мрію про канікули, хочу прогуляти уроки. У такі моменти діти ще більше випробовують мене – запізнюються на початок уроку, задають одночасно запитання, проявляють лінь та байдужість, пробують переступити кордони (питання типу: а скільки вам років?) і т.п. Я відслідковую ці свої реакції, можу посміятися з себе.
Найкраще відновитися після кількох місяців посиленої роботи з дітьми мені допомагають курси – психологічні тренінги (я вчуся на гештальт терапевта), навчання у магістратурі.
Інколи, коли немає часу на щось конструктивне, на вулиці погана погода, а фільми дратують, включаю комп’ютерну гру «Герої», вона стара, але тут я швидко відчуваю, що молодець: замок побудувала, чудовисьок вбила, економіка розвивається. Це відчуття дає мені сили взятися і за реальні справи.
Люблю все, пов’язане з творчістю. Час від часу вмикаємо з дочкою на караоке пісні англійською та співаємо. Нещодавно сім’єю робили новорічні листівки. Якщо маю час, малюю. Якщо маю потребу зрозуміти себе, запам’ятати цікаву думку, мудрий вислів, записую це у щоденник. Пишу прозові твори, але на цю елітну і дуже ресурсну частину моєї душі найчастіше не вистачає часу, місця, тиші.
Чи потрібні державні програми психологічної підтримки педагогічних працівників?
Я відчуваю, що зараз система освіти змінюється. Мені здається, скоро кредитно-модульна системи дійде і до школи. Наприклад, для отримання атестату про закінчення початкової школи учень має навчитися читати, писати, знати таблицю множення, природу, основи історії своєї держави. Вчителя можна буде обирати з будь-якої школи, його лекції можна буде дивитися по інтернету, домашні роботи на перевірку відсилати електронною поштою.
Чи буде в такому випадку актуальною проблема вигорання вчителів? Навряд чи. Буде некомфортне відчуття у зв’язку з конкурентністю.
Але поки у нас немає таких радикальних реформ, держава може допомогти вчителю, збільшивши його заробітну плату, позбавивши його купи звітів та підвищуючи престиж професії з допомогою фільмів (учитель-супергерой), освітніх програм. Я бачу рух у цьому напрямку, і це радує.
Чи є універсальна порада, яка допомогла б не лише зберегти нерви до кінця року, а й після 20 років плідної праці у школі?
Універсальна порада – любити свою професію, любити дітей, ніколи не припиняти вчитися, поважати себе за ту унікальну роль, яку ви відіграєте в суспільстві, берегти себе.
Через емоційне чи професійне вигорання надто багато вчителів втратили свій потенціал чи взагалі пішли з освіти. Своєчасна реакція на психологічні негаразди, втому допоможуть пережити навчальний рік з меншими втратами. Слідкуйте за своїм станом, любіть себе та користуйтеся порадами психолога, аби ніколи більше не знати емоційного вигорання та виснаження.
Джерело: naurok.com.ua
Немає коментарів:
Дописати коментар